Ап. – 1 Кор. 130 зач.; 4, 1-8.

1. Нехай, отже, кожний уважає нас як слуг Христових і завідувачів тайн Божих. 2. Тим то вимагається від завідувачів, щоб кожний з них був вірний. 3. Для мене то найменша річ, щоб ви мене судили чи якийсь суд людський; ба й сам себе я не суджу. 4. Бо я не почуваю себе винним ні в чому, але я тим не виправданий. Хто мене судить – це Господь. 5. Тож не судіть нічого перед часом, поки Господь не прийде й не освітить те, що скрите в темряві, та виявить задуми сердець, і тоді кожному хвала буде від Бога. 6. А те, брати, що я ото пристосував до себе й до Аполлоса – заради вас, щоб ви на нас навчилися, як сказано: «Нічого понад те, що написано»; щоб ви не неслись гордо один над одного проти іншого. 7. Хто бо тебе вирізняє? Що маєш, чого б ти не одержав? Коли ж одержав, то чому вихваляєшся, неначе б не одержав? 8. Ви вже наситилися! Вже збагатилися! Без нас зацарювали! Коли б то вже зацарювали, щоб і ми разом з вами царювали!