Ап. – 2 Кор. 192 зач.; 11, 5-21.

5. Однак, гадаю, що я нічим не нижчий від тих «архиапостолів»! 6. Хоч я і неук словом, але не знанням, як ми вам перед усіма та в усьому показали. 7. Невже я допустився гріха, смиряючи себе самого, щоб вас піднести вгору, – вам бо проповідував даром Євангелію Божу? 8. Інші Церкви я оббирав, беручи від них плату, щоб вам служити. 9. І коли був у вас і терпів нестачу, я не був тягарем нікому, бо мені у моїй нестачі допомогли брати, що прийшли з Македонії. У всьому я вважав на себе, щоб вам не бути тягарем, і вважатиму й далі. 10. Як істина Христова, що в мені, – цієї похвали ніхто в мене не відніме у сторонах ахайських! 11. Чому? Хіба я не люблю вас? Бог те знає. 12. А що роблю, те робитиму й далі, щоб узяти всякий привід у тих, які приводу шукають, щоб вони були схожими на нас у тому, чим хваляться. 13. Оті бо – то апостоли неправдиві, робітники лукаві, що вдають апостолів Христових. 14. Воно й не диво: сам бо сатана вдає з себе ангела світла. 15. Нічого, отже, надзвичайного в тому, коли і його слуги вдають із себе слуг праведности. Кінець їхній буде за ділами їхніми. 16. Знову кажу: Нехай ніхто мене не вважає за безумного! А як ні, то прийміть мене за безумного, щоб і я міг трохи похвалитися. 17. Що я кажу, кажу те не в Господі, але немов у безумстві, що дає мені відваги хвалитися. 18. Тому що багато інших хваляться з тілесних спонук, то і я буду хвалитися, 19. бо ви радо терпите безумних, самі такі розумні! 20. Ви терпите, коли вас хтось неволить, коли хтось об’їдає, коли хтось обдирає, коли хтось ставиться до вас ізгорда, коли хтось б’є вас в обличчя! 21. На сором кажу це, які то слабкі ми виявилися. Та в чому б там хто не виявляв сміливости, – говорю мов безумний! – я також можу її виявити.