Єв. – Мр. 17 зач.; 4, 24-34.

24. І казав їм: “Вважайте, що чуєте! Якою мірою міряєте, такою й вам відміряють, та ще й причинять вам, що слухаєте. 25. Бо хто має, тому дасться, а в того, хто не має, заберуть і те, що має.” 26. І казав: “Із Царством Небесним так, як з отим чоловіком, що кидає насіння в землю: 27. чи спить він, чи встає, чи то вночі, а чи вдень, – насіння те кільчиться й росте. А як – він сам не знає. 28. Сама від себе земля плід приносить: спершу стебельце, потім колос, а потім повну в колосі пшеницю. 29. А коли плід доспіє, він зараз же з серпом посилає, бо жнива настали.” 30. І мовив: “До чого прирівняємо Царство Боже – або у якій притчі ми його появимо? 31. Воно – немов зерно гірчичне, що, коли сіється у землю, найменше від усіх насінь, що на землі. 32. А як, посіявши, виростає, стає більшим над усю городину, а віття пускає таке велике, що й небесне птаство в його тіні може сховатись.” 33. І багатьма такими притчами він проповідував їм слово, оскільки вони могли зрозуміти. 34. Без притчі не говорив він їм; насамоті ж пояснював усе своїм учням.