свв. 45-ти мчч., що в Никополі Вірменському

Сорок п’ять мучеників постраждали у вірменському місті Никополі за царювання імператора Лікинія (307-324), співправителя Костянтина Великого. Лікиній жорстоко переслідував християн, зокрема у своїй східній області видав указ віддавати на муки і смерть всіх, хто не погоджується повернутися до язичництва. Коли почалися переслідування в Никополі, більше сорока послідовників Христових зважилися добровільно з’явитися до гонителів, відкрито визнати віру в Сина Божого і прийняти муки. Святих ісповідників очолювали Леонтій, Маврикій, Данило, Антоній, Олександр, що відрізнялися своїм добродійним життям. Урядовець, до якого прийшли святі ісповідники, був здивований одностайністю і мужністю людей, які добровільно прирікали себе на муки і смерть. Він прагнув переконати їх відректися від Христа і принести жертву язичницьким богам, але святі були непохитні. Вони спростовували всі доводи правителя, доводячи йому всю помилковість віри в мерзенних, рукотворних язичницьких богів. Тоді урядовець наказав бити християн по обличчю камінням, а потім закувати і кинути до темниці.

Коли святі мученики опівночі співали псалми, несподівано з’явився їм Ангел Господній, і світло осяяло темницю. Ангел оголосив мученикам, що їхній подвиг наближається до кінця, а імена вже записані на Небесах. Двоє темничних вартових, Меней і Вірілад, які бачили усе, що відбувалося, увірували в Христа. Наступного ранку правитель вирішив віддати на смерть Христових ісповідників. Після нелюдських катувань їх спалили на вогні, а кістки кинули в річку († біля. 318). Благочестиві люди знайшли їх, зібрали і зберегли. Пізніше, коли була дана свобода Христовій Церкві, на тому місці був споруджений храм на честь святих 45-ти мучеників.