Проповідь на 2-гу неділю по Зісланні Святого Духа

Літургійний календар традиційних Церков візантійського обряду

Проповідь на 2-гу неділю по Зісланні Святого Духа

Матей 4, 18 – 23

Відповісти «так» і слідувати за Ісусом

Неділя покликання апостолів

Ісус кличе своїх перших чотирьох учнів слідувати за Ним. Цей поклик є фундаментальним для Церкви і залишається фундаментальним для нас. Мусимо відповісти на той поклик, з яким Ісус звернувся до перших учнів і з яким звертається сьогодні до своєї Церкви.

Якими не були б наші сіті і де не були б наші човни, Ісус промовляє до нас. Його Слово є фундаментом нашого життя. Промовляючи до нас, Ісус не починає з викладу певних ідей стосовно того, ким Він є чи ким є ми; від часів Авраама Його Слово насамперед є покликом. Ісус кличе нас, щоб привернути наш погляд. Він не дає нам науки в безособовій формі, а звертається до кожного з нас особисто. Даруючи своє життя, Він запрошує нас вийти за межі нашого смертного «я», залишити те, що тримає нас далеко від Нього і встати, аби йти з Ним і наслідувати Його. Так, Його Слово звертається до нашого розуму, але найперше воно йде вглиб нашого серця, де міститься наша свобода, де ми зможемо вибрати Його.

Ісус кличе нас частіше, ніж ми думаємо. І не лише в ті моменти, коли слухаємо Слово Боже або коли читаємо його у Святому Письмі. Посеред наших занять, наших турбот і радощів Ісус вірно йде поряд з нами і, не нав’язуючи себе, тихенько стукає до дверей нашого серця. Коли трапляється, що ми звертаємо увагу на Нього, як відповідаємо? Якщо залишити всі наші відмовки і наше лінивство, єдиною правдивою відповіддю для нас мала би бути відповідь тих чотирьох учнів: «Негайно» (Мт. 4, 20). Віра напрочуд прудка!

Зрозуміймо, що це безмовне «так» не перериває нашої роботи чи нашого спілкування з иншими, просто ми «залишаємо» своє «я» і линемо до Ісуса, щоб іти за Ним і більше не залишати Його. Цей крок до Ісуса є першою відповіддю на Його поклик. Молитва серця не є заняттям поряд з иншими заняттями. Вона є прагненням віри і любови, яке оживляє зсередини все, що ми переживаємо.

Христос кличе нас для того, щоб послати нас у світ. Щоразу, коли відповідаємо Йому щирим серцем, Він тісніше єднає нас зі собою і робить нас активними членами свого Тіла, яким є Церква. Тоді ми направду є учасниками Його «апостольської» Церкви. Залишити самих себе, аби слідувати за Ісусом та йти разом із Ним до инших – означає переживати у своєму житті ту незбагненну місію Церкви у світі.

Справді, Церква, яку ми становимо, існує не сама для себе; вона послана до людей, щоби вони пізнали любов Христа і жили нею. Ми – Церква, покликана для того, щоб бути посланою. Перші учні починають розуміти цю місію, коли воскреслий Господь каже до них: «Як мене послав Отець, так я посилаю вас» (Йо. 20, 21). То ж наша місія, сенс існування нашої Церкви походить від Отця! Нехай цей поклик проникне глибоко в наше серце, щоб ми були переконані, що через Ісуса нас посилає на цю місію сам Отець. Те переконання попровадить нас, щоб ми «негайно» реалізували на ділі ті слова, в яких ми виражаємо Його бажання, щоби воно стало нашим бажанням: «Нехай прийде Царство Твоє!».

У цій першій події в історії Церкви, як і в багатьох инших, за покликом Ісуса отримуємо обітницю: «Я вас зроблю рибалками людей» (Мт. 4, 19). Ця обітниця – більше, ніж слова. Вона дарує нам когось – Святого Духа, Який перебуває з нами. Саме Він притягує всіх людей до Христа, промовляючи в тайні до їх свідомости. Він діє далеко за видимими межами Церкви, бо, будучи невидимим серцем Церкви, Він є любов’ю, джерелом усіх благ. Саме до цього джерела Ісус кличе нас і посилає нас для того, щоб роздавати воду цього джерела, а нас супроводжуватиме та дивовижна вірність Святого Духа, Який, незважаючи на всі наші відступи, робить Церкву «апостольською».

Жан Корбон, Це називається світанком, Львів, Свічадо 2007

З того дізнаються всі, що ви Мої учні, коли любов матимете між собою
Ів. 13. 35

В ревності не будьте ліниві, духом горіть, Господеві служіть; веселі в надії, в горі терпеливі, в молитві витривалі.

Рм. 12. 11-12

Усе, чого будете просити у молитві, віруйте, що одержите, – і буде вам так.

Мк. 11. 24

Будьте в молитві витривалі й чувайте у ній в подяці.

Кол. 4. 2

Кінець усьому близько. Будьте мудрі й тверезі, здатні до молитов.

І Пт. 4. 7

Не будь недбалий у молитві; не занедбуй давати милостиню.

Сир. 7. 10

Господи, навчи нас молитись

Лк. 11. 1

Нехай моя молитва стане перед тобою, мов кадило; здіймання рук моїх – немов вечірня жертва.

Пс 141. 2

О Господи! – до тебе я взиваю: Поспішись до мене, почуй мій голос, коли до тебе взиваю!

Пс 141. 1

Завжди радійте. Моліться без перерви. За все дякуйте…

Сол. 5. 16-18
Березень 2024
ПнВтСрЧтПтСбНд
26
27
28
29
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
1
2
3
4
5
6
7