Проповідь на 30-ту неділю по Зісланні Святого Духа

Лука 18, 18 – 27

Багатий юнак

Сьогоднішня євангельська розповідь стосується нас усіх, щодня, особливо в ті моменти, коли ми сходимо до свого серця, аби віддати себе любові Отця, єднаючись з Ісусом і прислухаючись до Святого Духа. Ісус пропонує нам, як і тому знатному чоловікові, справжнє щастя – те, з чого починається Євангеліє і в чому міститься вся його суть – тобто перше блаженство: «Блаженні вбогі духом», або можна сказати «ті, які мають душу, вбогу в Дусі», «бо їх є» – «є» тепер! – «Царство Небесне» (Мт. 5, 3).

Застановімося найперше над питанням знатного чоловіка, і поставмо його також від власного імени: «Що мені робити, щоб успадкувати життя вічне?» (Лк. 18, 18) Чого він не знав і що ми мали б відкрити в своєму житті, – це те, що існує один-єдиний спадкоємець – Ісус, Син Бога, Який єдиний є добрим. Він – спадкоємець життя, джерелом якого є Отець, а Святий Дух – скарбом. Щоб досвідчити сопричастя любови, тобто Царства Божого, мусимо вірити, що Отець усиновив нас у своєму єдиному Сині, а отже, ми – «співспадкоємці Христа» (Рим. 8, 17). Тому Христос каже: «І взнаєте того дня, що я в моєму Отці, і що ви в мені, а я в вас» (Йо. 14, 20).

То ж, подібно до того чоловіка, але з більшою наполегливістю, запитаймо: «Що я можу робити?» Ісус відповідає, пригадуючи основні заповіді, бо справді закон необхідний, але він є лише вихователем, який провадить нас до Христа (див. Гал. 3, 23 – 25). Він не дає життя. А бракує нам саме цього життя: не чогось, а когось – Ісуса.

Це Він – ворота, вузькі ворота, це Він – дорога і Він – спадкоємець. Тому Він додає: «Продай усе, що маєш, і роздай бідним, і будеш мати скарб на небі; тоді прийди і йди слідом за мною» (Лк. 18, 18–22). Саме Він, улюблений Син Божий, перший зрікся усього, щоб віддати себе нам. Він справді убогий настільки, наскільки ніхто не зможе бути. Він віддає себе нам, аби стати нашим життям.

У ньому ми можемо збагнути, що убогість не полягає в тому, аби нічого не мати, а в тому, щоб давати, ділитися. Добре відомо, що найохочіше діляться найбідніші люди. Убогість – це певна стала риса серця, чеснота, яка набирає сенсу через любов до ближніх. Тут ідеться вже не про закон, а про любов. Тому Ісус каже: «Прийди і йди слідом за мною» (Лк. 18, 22). Ми навчимося Його убогости серця, і вона увійде в нас.

Чому знатний чоловік «засмутився вельми» (Лк. 18, 23)? Бо зрозумів заклик Ісуса як ще один закон, тоді як ідеться про любов. Любов нічого не коштує, убогість також. Але він «дуже багатий» (Лк. 18, 23), він покладається на свої здібності, відмовляється визнати себе слабким, позбутися безпеки. Той самий смуток багатої людини охоплює нас у наших розчаруваннях, тривогах, зрадах, бо «неможливо в людей» (Лк. 18, 27) пройти через вузькі двері. Але серце вбогої людини не сумує. Вона щаслива, що не може власними силами любити так, як Ісус заповідає. Ісус каже, що «без Нього ж ми нічого чинити не можемо» (див. Йо. 15, 5), але «ми можемо все в тому, хто укріплює нас» (див. Флп. 4, 13). Лише Святий Дух може чинити неможливе в нас.

Просімо Його, Отця убогих, Духа любови і милосердя, допомогти нам прийняти свою неміч, і відкритися таким чином для надії. Все можливо, якщо серце вбоге настільки, що здатне «без надії сподіватися» (див. Рим. 4, 18). В Євангелії «бути вбогим» (див. Мт. 5, 3; 11, 5; 26, 11) і «бути малим» (див. Мт. 10, 42; 18, 6; 18, 10; 18, 14) – це одне і те ж поняття. Безпосередньо перед тим, як багатий чоловік поставив запитання, Ісус сказав: «Хто Царства Божого не прийме як дитина, той не ввійде до нього» (Лк. 18, 17).

Жан Корбон, Це називається світанком, Львів, Свічадо 2007