Літургійний календар традиційних Церков візантійського обряду
Матей 1, 1 – 25
Який прекрасний і який незглибимий цей родовід – родовід Ісуса Христа, сина Давида, сина Авраама, адже плодом цього родоводу, зрештою, став Еммануїл, що значить: «З нами Бог» (Мт. 1, 23). Цей родовід описує євангелист Матей. Він прекрасний і незглибимий, бо на самому початку Євангелія відкриває нам, як Бог народжується в людині і як людина народжується в Бозі. Він містить у собі таємницю народження Ісуса і таємницю пізнання Ісуса – Бога, що замешкав серед нас і став насіниною правдивого Дерева життя, що цілковито принесло свій плід на животворному хресті.
Так, у цій генеалогії справді йдеться про дерево. Воно направду вкорінене в землі людства, в його історії. Родовід Ісуса невіддільний від нашого родоводу, адже в ньому Бог себе виявляє, а виявляючи себе, Він виявляє нас нам самим. Історія його життя, ця довга історія, відкриває нам сенс нашого життя, адже Він бере його на себе і спасає його, тому його ім’я – Еммануїл, тобто «з нами Бог» (Мт. 1, 23). То як же Ісус Христос народжується в нас? Як у Ньому ми можемо так само народитися від Отця?
Ісус є водночас плодом обітниці, яку отримав Авраам, і плодом помазання, яким помазано Давида. Він направду син Авраама і син Давида, але серед Його предків, як і серед наших предків, яким ми завдячуємо свою сутність, були різні люди: віруючі і грішники, і, може, такі, котрі були і віруючими, і грішниками водночас. Були праведні, а були й убивці. Були бідні, особливо після повернення з вигнання, а були й пани. Людська природа Ісуса сформована з життя цих людей, так само, як і наша людська природа поєднує минуле наших предків та історію нашого власного життя.
Надзвичайним у цій генеалогії Господа є те, що плід у ній завжди народжується з єднання, з союзу. З одного боку, є вірність Отця, Його обітниця, в якій Він дає нам своє Слово, та неоціненний дар Святого Духа – помазання – що має освятити і нас. Цей дар був захований уже в Давиді і розквітнув у Діві Марії. З иншого боку, є наша відповідь, відповідь, в якій часто змішуються порив віри, нестійка надія, непостійна любов, а також наш гріх, невірність. Ми – немов засохлі паростки, але завдяки тому, що ми нащеплені до Христа і зрошені соками Святого Духа, то принесемо плід, якого Отець чекає від нас на свою славу і радість на життя наших братів. Знаймо, що ми стаємо направду людьми лише тоді, коли, відроджуючись, наповнюємося Божою і людською сутністю, адже Бог з нами, а ми – з Ним.
Життя предків Господа було очікуванням і жертвою. Саме так прожила своє життя Діва Марія. І нам також разом з нею треба очікувати і жертвувати себе. Тоді принесемо правдивий плід – Христа, будемо з Ним одно, одно з Ісусом. Це Він – наша надія, яка освітила ніч у Вифлеємі.
У ці дні, які відділяють нас від великого празника Різдва Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа, перебуваймо в Ньому, сповнені Його Святим Духом та вірою, як у Марії та Йосифа. Тоді будемо на славу Бога і на життя всіх, що оточують нас, тим справжнім плодом Бога, Який є з нами і з Яким є ми.
Жан Корбон, Це називається світанком, Львів, Свічадо 2007
З того дізнаються всі, що ви Мої учні, коли любов матимете між собою
Ів. 13. 35
В ревності не будьте ліниві, духом горіть, Господеві служіть; веселі в надії, в горі терпеливі, в молитві витривалі.
Усе, чого будете просити у молитві, віруйте, що одержите, – і буде вам так.
Будьте в молитві витривалі й чувайте у ній в подяці.
Кінець усьому близько. Будьте мудрі й тверезі, здатні до молитов.
Не будь недбалий у молитві; не занедбуй давати милостиню.
Господи, навчи нас молитись
Нехай моя молитва стане перед тобою, мов кадило; здіймання рук моїх – немов вечірня жертва.
О Господи! – до тебе я взиваю: Поспішись до мене, почуй мій голос, коли до тебе взиваю!
Завжди радійте. Моліться без перерви. За все дякуйте…